Оболонець Володимир. Експресiя
Дзвони
мовчать
-
Спить козак, та й не відає,
Ні про що він не
журиться,
Не скипить, не
обуриться –
Яйця курки не
вчать!
Чи то
правда, чи кривда є?
Де
він згодом опиниться?
Хоч пали, не
прокинеться…
-
Спить козак, коли дзвони мовчать!
---------
- Де
ж того розуму
Нам
запозичити?
Як
нас величать?!
Де ж
наша гідність?
Душі погрозами
Годі калічити!
-
Стало життя,
Коли дзвони
мовчать.
Про
душі наші
Нам
зрозуміти це важливо
– Голодному
в очах пітьма.
Його карати
неможливо,
Бо і вини в нього
нема.
Я потішаюся над
тими,
Хто і не боги, й
не святі,
Самі себе зовуть
крутими,
Та подихають в
самоті.
Якщо ви добрі
та хороші,
То в рай не треба
ні гроша.
На святість
вказують не гроші,
А чиста, людяна
душа.
Істина
В
війні з брехнею все не
передбачиш
– Вона
гнучка й під себе все гребе.
Та істину тоді
в труні побачиш
– У
небі, як ховатимуть тебе.
Бо
правда вічна, та свята, як Тризна.
З
брехнею ж, все життя мине дарма.
Палаймо
правдою, хай світиться Вітчизна!
В горінні істина,
у кіптяві – пітьма!
Хай сяє помаранчевим
горіння,
Не
кумачем червоного Кремля.
Вогнем
сердець нового покоління,
Українська
відновиться земля.
У кожного в житті
своя дорога
Та
кожному тягти свого хреста.
Як
згину я – то «не заради
Бога»,
А в славу та у
істину Христа.
За те, щоб
розквітала Україна.
За
те, щоб відродилась з небуття.
За
те, щоб знав дорослий та дитина
Ісус
– наш Бог, та істина життя.
Там,
де не діє право
Дайте дожити
віку
Гідно,
вільно, яскраво!
Дайте
набити пику,
Там, де не діє
право!
--------
Там, де шанують
зграю,
Божий
Закон попрали –
Битиму їх, бо
знаю,
Хто наше щастя
вкрали.
--------
Недоторканність
марна
Бісу у держспоруді
Слово та рима
гарна,
Кращі за право
судді.
--------
Зоні
з колючим дротом
На Україні не
бути!
Знехтує
влада народом –
Знову повстануть
Крути!
Мерзотникам
Законів Божих
й людських заколотники,
Не підбереш їм
гідного слівця…
Їх справи мерзькі,
бо вони мерзотники!
Їм так пасує
гнівна назва ця.
----------------
Мораль
мерзотників – «Ви маєте,
що маєте…»
В обід
– полову, на вечерю – жмих….
Лише
за себе, напівмертвих,
дбаєте –
Витратно
піклуватись про живих!
----------------
Мета
мерзотників – дістатись крісла Божого,
Як близнюки вони
у цій меті.
Та не побачите
ви жодного з них схожого,
Коли почнуть
ділити крісла ті.
----------------
Девіз
мерзотників ми добре вже відстежили:
«Блюзнірство»
– на Закон вони плюють!
Усі скарби, що
нам усім належали,
Спочатку
крадуть – нам і продають.
----------------
Ціна
мерзотникам відома – 30 срібників,
Що, навіть у
дітей зриває сміх…
За
зрадників, за злодіїв, за кривдників –
Один фальшивий
долар, за усіх!
----------------
Фінал
мерзотників – тремтячи руки й голови,
Мізки
знекровлені, якщо вони були,
Та очі, перед
вічністю оголені,
Що встояти від
жаху не змогли.
Експресія
Що є
життя? – Суцільна
круговерть,
Яку
на зльоті зупиняє смерть.
Ще гірше, якщо
ти життя не бачив,
У кріпаках до
сивини кріпачив,
У
мареві, у літеральнім
сні,
Із
сяйвом в недосяжній далині,
Де
вільний ти і від життя й
від себе,
У злеті вільнім
досягаєш неба.
Що є
поезія? –
Моя життєва проза,
Знеболювального
мізерна доза,
Щоб
не боліло…та в душі
щемить…
Ще
мить – злітаю вище, й наче
спить…
Ще
мить – та біль заснув, а
може вмер…
Ще
мить – і біль себе самого зжер…
І тиша. Спокій.
Час писати знову,
Між серцем та
душею ту розмову,
Яку
підслухати є сенс лише мені.
У день буремний,
у бентежнім сні
Паперу
аркуш, ручка під рукою
– Нехай
воркочуть, а слова рікою
Зливаються у
віршів водоспад,
Спадаючий на
виступів каскад,
Та змочують
поета спраглу душу…
Ізнов
болить! – Та все ж писати
мушу,
Щоб не боліло
ні мені й нікому,
Не
ставлю крапки, знову ставлю кому
Та
кидаюсь в обійми водоспаду,
Від болю й спраги
зцілити громаду,
Яка
вже стогне, молить, кличе – Отче!...
А серце ниє та
так жити хоче…
Та не дають
печерні троглодити,
За те, що
відмовляюсь догодити,
За те, що я
насмілився писати
– Мене
кусати! Кров із мене ссати!
– Отруїтесь! Бо
ви того не їли,
Що їсть народ –
ви власноруч труїли.
Що є
поезія? –
Це ліки для душі.
20.03.1007
року
ЗАКЛИК
– Повстань
народе України!
У нашій хаті й
правда з нами!
Доволі вже
згинати спини
Перед імперськими
панами!
Франко,
Шевченко, Коцюбинський,
Із нами поряд у
загоні.
– Віддай
належне українській
Народній
самообороні!
За зброю у важкий
калібр,
Візьми той дух,
що жив у Стусі
– За
антикримінальний вибір
У антикримінальнім
русі!
Не захистять
льохи підпільні,
Ні блиндажі й
таємні схрони…
Ми
незалежні, та не вільні!
-
Ставай до самооборони!
Безгрішна
правда
Не зійдуться
два береги,
Не в шані прикра
звістка.
Якій свекрусі
до снаги
Ще й
праведна невістка?!
----------
Не думав, не
гадав простак,
Що праду хтось
осудить!
Та
вмився правдою, ще й так,
Що й досі мене
нудить!
----------
За те, що подзвонив
таки,
У редакційні
двері.
За те, що розписав
думки,
На білому папері.
----------
Усі страждання,
увесь біль,
Душі
моєї крила,
Гидотна редакційна
міль
Зневагою покрила.
----------
Ця гола правда
– срамота!
Кому
вона потрібна?
–Якщо
вона не золота,
Та
навіть і не срібна!...
----------
Бажаєш друк –
жени бабло.
Розцінки ще
торішні.
Нам зрозуміло,
що це зло,
Але ми не
безгрішні.
----------
Даруйте! – Думку
іншу мав!
Спиніть торгівлю
жваву.
Я не за гроші
віршував,
Бо прикро за
державу!
----------
Нам байдуже –
чи це брехня,
Чи твори ці
хороші!...
Тягніть, хоч без
зубів коня,
Аби бринчали
гроші!
----------
Сучасна
праведність в ціні!
Волай,
хоч «Харе Крішна»…
Але не байдуже
мені,
Бо правда є
безгрішна!
----------
Безгрішна й
праведна мораль,
Бо правда ріже
вуха!
Як пасічник
нікчема й враль
– Така і медовуха!
Собаці-другові
присвячую
Зодіакальний
рік Собаки
Пронісся, наче
буревій.
Та не
пошани, не відзнаки,
Порожній
й кошик харчовий...
– Не вий, мій
братику, не вий!
----------
Короткий
вік, життя собаче...
Вночі собака
дворовий,
На
грудень виє й небо плаче,
Дощем
зі сліз у рік Новий.
– Не вий, мій
братику, не вий!.
----------
Забитий паном
до нестями,
Не
зрадив рід собачий свій.
За
вірність, вкинутий до
ями,
Чотириногий
вартовий.
– Не вий, мій
братику, не вий!
----------
Підемо, брат
мій, до народу.
Для
скривджених ти був правий.
Можливо збережем
породу,
Та дух козацький,
січовий.
– Не
вий, мій братику, не вий!
----------
У нас
обох міцні ще зуби,
Та з ланцюгом
наш шлях кривий.
Ми вже пройшли
вогонь та труби…
На волю брат,
поки живий!
– Благаю!
Братику, не вий!
Наостанок
Ох,
ти доле-суцвіття, суцільна
неволе,
На
чолі поперечні яри…
Хлопцем
вийшов у світ, у розквітчане
поле,
Та потрапив в
бентежні міри…
------------
Наша
доля – букет, різнобарвний
віночок,
Різнотрав’я
безмежних доріг…
Диво-цвіт
й очерет, що зійшлися в таночок,
То
для щастя людей оберіг.
------------
Українські
пісні не без болю співати,
Юнаком
ті троянди зривав…
Україна
мені – найрідніша, як
мати,
Бо я
щастя у болі пізнав.
-------------
Біль
моя, Україно, знекровлено вроду,
Розплели твої
коси вітри…
Зберемо воєдино,
збережемо народу,
Всі
пісні та твої кольори.
-------------
Як
зберуся до Бога йти у
вічний світанок,
Де
завмерли навік кольори:
Залиши мені
спогади, не жури наостанок,
Смуток серця з
очей забери.
--------------
Під
вербою плакучою, не журися на спомині,
Рушничок вишиваний
візьми,
Змий
росою пахучою, очі, відчаєм
сповнені –
Не
вмиватися ж вічно слізьми!
© Володимир Оболонець, 2012
Персональный сайт автора: Володимир Оболонець. Експресiя
