Оболонець Володимир. Роздуми

Сьогодні я презентую читачеві свої коротенькі думки, все, що турбувало мене упродовж 2004-2012 років, на що миттєво реагував своїми віршами день у день, які буду викладати в залежності від побажань читачів. Всі події, що бентежили українство, а мене й поготів, віршувалися того ж дня, записані у хронологічному порядку, тричі зареєстровані та викладені у книзі - Український самогон «Помаранчева крига». Згоду на друк надав єдиний справжній отаман ніжинського козацтва Дорошенко Володимир Григорович.

Дати написання віршів підтвердять, що мої думки стали безкоштовним джерелом для плагіаторів та політичних крикунів різних партій та блоків, а їхні власні думки призвели до зубожіння країни та народу. Можливо, це важко назвати поезією, та час вимагає такої.

РОЗДУМИ

Без неї – нічого у світі не є,

Для неї є рима, що гримає:

– Усе, що смердить та повітря псує,

Саме не живе та мені не дає,

Якщо офіційної не визнає –

Мою неодмінно отримає!

(Це вірш-загадка Ющенку 21.12.04 року,

щоб не розмахував руками, а називав речі

своїми іменами, назвами)

* * *

Я не стою перед вашим багнетом,

Не затуляю ні простір, ні цілі…

Треба сьогоднішнім бути поетом,

Не учорашнім, подібним до цвілі!

* * *

Досить з паничами загравати,

Ми ж Закон Держави прийняли:

Всім бандитам – металеві грати!

Брехунам – гарячої смоли!

* * *

Бажаю владі не забути:

Час вшанування не мине.

Гучніше крикнеш – далі чути,

Гучніше «плюнеш» – довше тхне!

(й тебе стосується й мене)

* * *

Ти багато говориш про гідність,

Годі слів – доведи!

Ми – народ, наші біди та бідність

Від такої, як ти, біди!

* * *

Не варто на правду плювати,

Бо правда у світі одна.

З народом своїм воювати –

Ганебна, крамольна війна!

* * *

Навіщо ти, сусіде, дверми гримаєш?

Затям собі в віках, доки живеш –

Наш Тризуб, замість вилок не отримаєш,

Наш Прапор на онучі не порвеш!

* * *

Безглуздя в справах та словах,

Виходять боком ваші вчинки,

Бо вавки в ваших головах –

Цироз для нашої печінки!

* * *

Шануймось! – Призив мій лунає,

Шануймо спів у кожнім слові,

Бо українця світ впізнає,

Не по обличчю, а по мові.

* * *

У кожного в житті своя дорога,

Та кожному тягти свого хреста.

Як згину я – так «не заради Бога»,

А в Славу та у Істину Христа.

* * *

Хто зрадив Неньку в рідних стінах,

Хто зрушив долю під уклін,

Хто присягався на колінах –

Щоб не піднявся із колін !!!

* * *

Біди народ зазнав по повні вінця!

Настав вже час казати без прикрас:

Всі , хто забув про гідність українця –

Геть з України, хоч і в Гондурас!

* * *

Хай риють, як свиня в городі,

Аби не „гадили” ніде...

Недарма кажуть у народі:

„Собака бреше – кінь іде!”

* * *

Не буде правдоньки у світі

Ні в помаранчевих ідей,

Ні в Біблії, ні в Заповіті –

Якщо немає у людей.

* * *

Брудні слова казати мушу,

Бо на війні – як на війні,

Але не дам плювати в душу

Ні Україні, ні мені!

* * *

Не бути бабці у дівках,

Бо час минув, років багато –

Стару сорочку у дірках,

Вже не одягнете на свято…

* * *

На жаль, проблеми не нові,

Байдужість спонукає біди.

Якщо хвороба в голові –

Не зволікайте на сусіди.

* * *

Безгрішна й праведна мораль,

Бо правда ріже вуха!

Як пасічник нікчема й враль –

Така і медовуха!

* * *

Щоб викрити негідника,

Що нищить землю-матінку,

Щоб попередити напасть –

Додай свого штриха!

Якщо у проповідника

Мораль та честь у затінку –

То що ж він Україні дасть,

Крім власного гріха???!!!

* * *

Не вірте тому, хто у торбі несе

В імперській обгортці гостинець.

Не жид, не москаль Україну спасе –

Лише патріот УКРАЇНЕЦЬ!

* * *

Бо риба завжди гниє з голови.

Хто коня запрягає – той і править…

Якщо народ із владою «на Ви»,

То влада той народ ні в «щось» не ставить.

* * *

Все шкереберть, змішалось чорне й біле…

До брата й брат не має співчуття…

З’єднатися над тим, що наболіле –

Єдиний шанс продовжити життя!

* * *

Сто нарікань надбав за кожен вислів…

Сто друзів зголосилися дружити…

Сто клятих ворогів собі намислив

На сто років – аби дали дожити.

* * *

Тоді згадаєте дідів своїх, Іуди!

Тоді пізнаєте, як в кріпаках кріпачити!

Тоді, можливо, вас пробачать люди!

Тоді, можливо, й Бог зможе пробачити!

* * *

Гуртом – завжди зарадимо біді.

Цінуймо дружбу браття, доки живі!

Не відмовляйте спраглим у воді,

Прийдеться – вам віддячиться у пиві.

* * *

Я розливаю пива сотні тон,

Яке навряд чи щастям всіх одарить,

Мій дім старий, як капелюх й хітон,

Та пиво ллю, бо голова ще варить.

* * *

Як слимаки на Евересті,

У бруді з ніг до голови,

Не маючи й краплини честі,

Все ж верещать - «Іду на ВИ!»

* * *

Ні, ні «Кольт» ні «Беретта»

Несуть їм загрозу,

Бо в політиці смерть

З політичних гріхів…

Справа честі поета,

Відкинувши прозу,

Розстріляти ущерть

Знахабнілих вовків.

* * *

Не руш, козак, шляху не бачиш – Стій!

Поспішні рішення не мудрі й непотрібні.

На голові старечій, золотій,

Не личать козакові пейси срібні.

* * *

Вони за нас не думають,

Бо думають за нас…

* * *

Пам’ятайте! – У багатих інстинкт свого стада.

Не прямуйте до рогатих, шановна громада!

* * *

Патріот не просить, не благає,

Смертю смерть поправ, впродовж століть,

Праведний і смерть перемагає,

Якщо вірить та протистоїть!

* * *

Ми українці, козаки,

Самі творці своєї долі.

Хто сіяв з правої руки –

Збере у правовому полі.

* * *

Стерлись чоботи, пальці стирчать…

Стерлись й ноги, кістки випирають…

Хто мовчить – ті й себе не навчать!

Хто не йде – ті й живими вмирають!

* * *

Как сложно на трясине утвердиться,

Мечты осуществить, хотя бы треть...

Легко слепым в отстойнике родиться,

Тяжёлый труд – достойно умереть.

* * *

Коли говорить дзвін – вірять усі!

* * *

У Бузини кураж – хвороба криворота,

Він сипле фактами, як дилетант, слабо!

Цей фактураж йому ж зламав ворота,

А в нього їх підперти нічим, бо!

Цікаво знати не лише мені –

Хто його «криша», з ким йому тепліше?

Поняття честі важать Бузині,

Як і перо, яким він тексти пише.

* * *

Якщо природі не заважати –

Вона вражає своєю досконалістю.

Якщо не заважати людині –

Вона здивує увесь світ.

Якщо не протистояти дияволу –

Він знищить і природу і людину.

* * *

Бажаєш всім добра – роби добро,

А не бурчи на кухні сам по собі!

Нам не указ «імперський знак на лобі»,

Бо СЛОВО гарячіше за тавро!

* * *

Добра думка ходить світом,

А дурненька чахне…

Бо зростала пустоцвітом –

Ні смердить, ні пахне.

* * *

Уходить Муза із душі з протестом бурним,

Бо не бажає більш зі мною бідувати…

З розумним треба Мрію будувати,

А їй простіше мріяти із дурнем.

* * *

Крав Чук та Куч мав красти,

Бо братки з одної касти,

Близнюки, як дві сльози, одної породи,

Одноколірні тузи з одної колоди.

* * *

Не має бути в людстві ворожнечі

За мідний чи за золотий п’ятак,

Геть крадіїв! – Всім зрозумілі речі,

«Так» – в Україні, та й в Росії – «Так» !

* * *

Феміди вирок всім, хто взяв та дав,

Як вирок крадієві, як убивці…

За гратами щоб грішник виглядав,

Як квітнуть в Україні чорнобривці.

* * *

Свинья – во всем свинья, и в жизни, и в морали,

Не свойственно свинье порядок наводить.

Мы на Майдане все за правду глотки рвали

И каждого порвем, кто будет нам вредить!

* * *

Не сідай, бо лусне дупа,

Враз на дві коняки.

Пам’ятай про гілку дуба

Й долю комуняки!

* * *

Політикам пересторога:

Душі без честі – гріш ціна.

В політиці немає Бога,

Там балом править Сатана!

* * *

Захід визволить?!

– Давня плітка!

Схід підтримає?!

– Жди й мужій!

Пам’ятаймо!

– Голод не тітка!

Голод дядько,

Та ще й чужий!

* * *

Постанови чепурні,

Вказівки доктринні,

Ми сприйняли, бо дурні,

Раз дурні – то й винні.

БЛЕФ

Бентежать Байки Бютаїзму,

Лик Лицемірного Лакейства,

Етап Епохи Егоїзму,

Фатальна Форма Фарисейства.

* * *

Я не бажаю, щоб мене перекладали,

Бо крик на пісню не перекладеш.

Душа – не сіно, щоб її перекидали,

Хоча від сліз вона змокріла теж.

Вона болить, не може не боліти,

Як від укусів скаженілих псів,

Зневаги політичної еліти,

До творчої еліти всіх часів.

* * *

Дайте дожити віку

Гідно, вільно, яскраво!

Дайте набити пику,

Там, де не діє право!

Зоні з колючим дротом

В нашій країні не бути!

Знехтує влада народом –

Знову повстануть Крути!

* * *

Що робити, як грішник не кається?

Остогидли чорти з їх манерами!

Освятити – рука не здіймається,

Тож – спалити в Будинку з химерами?!

* * *

Кати! – Хто свій народ гнітять та гублять!

Кати! – Ті, хто свідомо це робив!

Кати! – Як ті кліщі, що ссуть та люблять!

Кати! – Щоб дідько в пеклі так вас полюбив!

* * *

Я заклинаю всіх нас від біди:

– Своє тримайте у своєму банку!

На чужині ні хліба, ні води,

Ні Галі, зголоднілому Іванку.

* * *

Шануй Вітчизно вірних соколів!

Інакше ставлення в нас до скоробагатька:

Не має мова тих «шановних» слів,

До тих синів, що не шанують батька!

* * *

Я власним досвідом надбав та буду знати,

Що досвід поколінь не треба зневажати:

Не можеш спати – нічого й лягати,

Не вмієш випити – не варто й починати!

* * *

Курці, хоч й крутого рівня,

Годі просторікати…

Влізла на щабель до півня –

Маєш кукурікати!

* * *

Нострадамус жодній юбці

Не складав рулади,

Бо вважав, що самогубці

Ставлять курв до влади!

* * *

Все масляне коту,

Коли бракує пильності.

Ми – жертви їх брудних

Інсинуацій:

Міністр транспорту

Змагається в дебільності

З міністром надзвичайних

Ситуацій.

* * *

На кон козлиний ставлять вже й значки.

Із шісток – дупелів наклонували.

Де були ви, «каськові» козачки?

Дебіли ви, якщо вас здуплювали!

* * *

Ця думка здавна вже мене,

Колего, морить:

Якщо шаблюка тягне бока,

Та папаха є,

Він – ГЕНЕРАЛ, по всім,

Коли говорить.

У справах, все ж,

Єфрейтором попахує.

* * *

В Київ безліч доріг,

Та усі до мети.

Діє Божий канон і по нині!

На спокуту за гріх,

Як збираєшся йти –

Зупинись, та вклонись Україні!

* * *

Політики не сміються,

Коли їм не смішно!

Людські сльози віділлються –

То й нам буде втішно!

* * *

Не можна грати з долею – це факт!

Здоров’я головне – немає й мови!

Бо може статися й з собакою інфаркт,

Якщо створити їй людські умови.

* * *

Не слід гнівити Бога – він все бачить!

Є вчинки, де нам прощення нема.

Собаку не життя її собачить,

А ставлення до неї, зокрема.

* * *

У економіці чи спад, чи СНІД, чи як?!

Чи прірва із вселенською дірою?...

Як затуляти тим, де вже чиряк,

То матимеш на щастя – геморою.

* * *

Гадаю, це суттєвий захід,

З вогнем цим гратися не слід!

Чимдуж прямуючи на Захід,

Слід озиратися на Схід!

* * *

Ніщо нікуди не зникає,

Доволі сумніватись вже.

Знаходить завжди – хто шукає!

Та має той – хто береже!

* * *

Не знав, не відчував і не знаходив…

Буває у казках чимало див…

Кохання, то є самий дивний подив,

Яким мене Господь нагородив.

Під час примарних перетворень

Я Істину шукав щосили,

Бажав знайти чарівний корінь,

Де чари на гілках висіли…

Зібрав тих чар-думок чимало,

З них визріло вино прозріння,

Щоб кожному по чарці стало –

Не перерубуйте коріння.

* * *

У боротьбі із вітряками

Перемагає той,

Хто зупиняє вітер

Не вважайте мене за води бурмотіння мутної

Не жалійте мене, силу маю та, дасть Бог, вистою.

Я у час негараздів, у небі години смутної -

Чорна хмара, але проливаюсь чистою.

Щасливий той, хто розуміє те, що бачить,

Поснулі Істини у Слові вмить воскресли:

Зростити знайдене зерно - сприйняти значить.

Тож будьмо вдячними за те, що нам донесли!

© Володимир Оболонець, 2012

Персональный сайт автора: Володимир Оболонець. Експресiя