*
* *
Sorry,
коханий, ми всі безнадійно хворі.
Море
- лише попільничка, де згаснуть серпневі
зорі.
Цілі
світи помирають на ре мінорі, -
Досить цієї музики,
досить курортних історій.
Підеш
грудьми кидатись на вітряки примарні,
Вранці розплющиш
очі в кнайпі, в піску, в кав'ярні
І
зрозумієш з відчаєм: люди – тварини
непарні,
Мов
шовкопряд. А вицвітуть очі гарні, -
Буде
окрема палата, сукенка символічна
В
чорну та білу смужку, туї в алейках
фалічні.
В
вени життя три рази впирснуть трьома
кубами
Й
трубочку (пити кисень) втиснуть поміж
губами.
Згодом зітруть
тебе, любий. З сітківки, з жорсткого
диску
Я,
безумовно щаслива , з металевої миски
Сьорбати стану
кашку, потім читати книжку
Потім
дозволять прогулянки, і мобілку, і мишку
–
Альтернативно жити
з усміхом на обличчі,
Бути
пустішою вдвічі, бути повнішою втричі.
Фрейд, гормональна
осінь, оси у банці з джемом...
Бачиш, і справді
самотність личить усім навіженим.
| 
