*
* *
Думки
однаково і заячі, і вовчі.
У
товщі шкіри – овен вовни – бог,
І
блохи ходять шкірою обох,
І
лізуть у волосся, вуса й очі.
Лишають
слід тремтячий і кривий,
Кривавить
шкіра з-під малих підошов;
У
кошик склавши «дякую» і «прошу»,
Заходять
в ніч, як у кошлатий вий,
Однаково
невидимий і зрячий.
Так
кряче ворон пісню вовкулак,
І
злак живий, затиснутий в кулак,
Нічого
не подужає означить.
Думки,
що чорнокрилим янголям
Чіплялись
за гілля і дерлись в клоччя,
Молочні
зуби знали шлях молочний
І
падали до брудно-білих плям.
Источник: http://chegozeradi.ucoz.ru/index/pozdnjakova_albina_spoluchennja/0-96 |