*
* *
Облиш
це обличчя. Цього нема,
Й
наступного також, коли наступить
Підошвами
капців на нитку... шва
І
слова не стримано. Стопи – ступи,
Що
містять зернятка і місять мак,
Стирають
на порох і чути тупіт.
Копитами
– посмішки сіромах.
Вкладаються
«під». Омивання трупів.
бо
тут сухо і не тримай
За
кінчики сліз, котрі раз на рік.
Піди-но
поспи собі, покимар.
Навіщо
цей клопіт, цей опік, пік?
О
лишенько, скільки ще тут дарма
Розбитих
бокалів, побитих пик!
О
бісових скільки і божих мам!
Тож
ляж собі, очі сумні склепи.
10.10.07
Источник: http://chegozeradi.ucoz.ru/index/pozdnjakova_albina_skhodi_bez_skhodiv/0-95# |