*
* *
Трішки
чернечого з присмаком коріандру.
Руки
на талії, начебто з-під сутани.
Знати
б, як пальці, ці Піренеї, Анди
Й
сховки западин. Голгофою без хреста
Кликати
тріщини тих, що не дати раду,
Ані
прийняти тонкий очеретний стан
В
руки свої, не відчувши що їх окрадено,
Більше
не зможуть. Молився йдучи Трістан.
Дрібка
трагічного. Блиск на кінці ножа.
Теплий
базилік. Язик у кліщах дурману.
На
коліщатах в’їжджає сліпе божа,
Небожа
кличе, тримаючи ложку манни.
Зовсім
приречено. Так, мов свобода – гак,
І
неминуче повішаєш сорочину.
З’їхало
речення, наче з гори, – навспак
Годі
злетіти. Як наслідок і причинна,
Поруч
йдучи, витанцьовують стежку в ліс,
Сипле
узвіз в їхні чола всі мандри й мантри.
Гірка
пюре, із котрої Ти ще не зліз,
Теж
без хреста та закопаних діамантів.
Источник: http://chegozeradi.ucoz.ru/index/pozdnjakova_albina_spoluchennja/0-96 |