|
|
Каталог статей
В категории материалов: 3
Показано материалов: 1-3 |
|
Сортировать по:
Дате
Глава 2. Хмель, їжаки ш голі сраки. (Продовження Іди, Брут!)
«
І от Хомо, ти знову припхався
до України, щоб за будь-яку ціну помирити
Сомка з Золотаренком. Дивні діла твої
Господи, і шляхи Твої – таємниця для
ницого розуму мого».
Недовго
носила земля характерника Савку Брута.
Та перш ніж піти у вирій встиг той дечому
навчити неслуха-сина.
-
Небезпека, хлопче, баба чемна. Поважна.
І перш ніж скрутити тобі шию, обов’язково
попередить. – втовкмачував підлітку
бувалий в бувальцях чоловік. – Тільки
прислухатися треба. До себе. Як відчуєш,
що наче хтось тобі пальцем по ребрах
тихесенько так провів – знай, вона десь
поблизу.
|
|
ІДИ, БРУТ!
Споконвічним українським мріям та гірким розчаруванням присвячується.
Глава 1. НЕОЧИКУВАНИЙ ГІСТЬ
На щастя Хоми перша ніч Клечальної неділі застала його не просто неба. Філософ знайшов прихисток у напіврозваленій клуні спаленого хутору. Тут ще й досі пахло збіжжям, соломою та чимось невловимо знайомим з дитинства. То ж, кинувши останній шматок кендюха у свій та собачий шлунки, Брут швидко захропів, віддавши власну безпеку на волю вірного товариша – кудлатого Цербера. Та краще було не лягати. Минуле відшукало його і в ласкавих обіймах Морфея.
І знов, як колись, чорна домовина глухо гупала о стіни знеславленої церкви. Мертва панночка знов простягала до його шиї хижі тонкі пальці. А чорти й песиголовці вже вели до кола опецькуватого Вія. Той ступав неквапом, мов приречений до зарізу віл. Крок, другий, третій… І тут Хома нарешті второпав: чудовисько давно вже його бачить, та з невідомої причини, чомусь тягне з розв’язкою.
|
|
Глава 2. ХМЕЛЬ, ЇЖАКИ І ГОЛІ СРАКИ
Новий день сповістив про себе несамовитим іржанням. Заскочений зненацька, очманілий від недосипу Хома прожогом вискочив з клуні, і мало не влетів головою у масивне колесо татарської гарби, запряженої чорним чубатим бахматиком. Той сахнувся.
- Тихо, тихо, друзяко! - пошепки заспокоюючи коня, Брут тривожно озирався довкола.
Ні Цербера, ні невідомого власника гарби, що наче з під землі виринула посеред розореного хутора, ніде не спостерігалося. За собаку філософ не переживав – мабуть ласує десь у чагарнику необережним зайцем. А от поява осторонь битого шляху на Ніжин ще одного мандрівника була зараз недоречною.
|
|
