Дзвони мовчать

- Спить козак, та й не відає,

Ні про що він не журиться,

Не скипить, не обуриться –

Яйця курки не вчать!

Чи то правда, чи кривда є?

Де він згодом опиниться?

Хоч пали, не прокинеться…

- Спить козак, коли дзвони мовчать!

---------

- Де ж того розуму

Нам запозичити?

Як нас величать?!

Де ж наша гідність?

Душі погрозами

Годі калічити!

- Стало життя,

Коли дзвони мовчать.

Про душі наші

Нам зрозуміти це важливо

– Голодному в очах пітьма.

Його карати неможливо,

Бо і вини в нього нема.

Я потішаюся над тими,

Хто і не боги, й не святі,

Самі себе зовуть крутими,

Та подихають в самоті.

Якщо ви добрі та хороші,

То в рай не треба ні гроша.

На святість вказують не гроші,

А чиста, людяна душа.

Істина

В війні з брехнею все не передбачиш

– Вона гнучка й під себе все гребе.

Та істину тоді в труні побачиш

– У небі, як ховатимуть тебе.

Бо правда вічна, та свята, як Тризна.

З брехнею ж, все життя мине дарма.

Палаймо правдою, хай світиться Вітчизна!

В горінні істина, у кіптяві – пітьма!

Хай сяє помаранчевим горіння,

Не кумачем червоного Кремля.

Вогнем сердець нового покоління,

Українська відновиться земля.

У кожного в житті своя дорога

Та кожному тягти свого хреста.

Як згину я – то «не заради Бога»,

А в славу та у істину Христа.

За те, щоб розквітала Україна.

За те, щоб відродилась з небуття.

За те, щоб знав дорослий та дитина

Ісус – наш Бог, та істина життя.

Там, де не діє право

Дайте дожити віку

Гідно, вільно, яскраво!

Дайте набити пику,

Там, де не діє право!

--------

Там, де шанують зграю,

Божий Закон попрали –

Битиму їх, бо знаю,

Хто наше щастя вкрали.

--------

Недоторканність марна

Бісу у держспоруді

Слово та рима гарна,

Кращі за право судді.

--------

Зоні з колючим дротом

На Україні не бути!

Знехтує влада народом –

Знову повстануть Крути!

Мерзотникам

Законів Божих й людських заколотники,

Не підбереш їм гідного слівця…

Їх справи мерзькі, бо вони мерзотники!

Їм так пасує гнівна назва ця.

----------------

Мораль мерзотників – «Ви маєте, що маєте…»

В обід – полову, на вечерю – жмих….

Лише за себе, напівмертвих, дбаєте –

Витратно піклуватись про живих!

----------------

Мета мерзотників – дістатись крісла Божого,

Як близнюки вони у цій меті.

Та не побачите ви жодного з них схожого,

Коли почнуть ділити крісла ті.

----------------

Девіз мерзотників ми добре вже відстежили:

«Блюзнірство» – на Закон вони плюють!

Усі скарби, що нам усім належали,

Спочатку крадуть – нам і продають.

----------------

Ціна мерзотникам відома – 30 срібників,

Що, навіть у дітей зриває сміх…

За зрадників, за злодіїв, за кривдників –

Один фальшивий долар, за усіх!

----------------

Фінал мерзотників – тремтячи руки й голови,

Мізки знекровлені, якщо вони були,

Та очі, перед вічністю оголені,

Що встояти від жаху не змогли.

Експресія

Що є життя? – Суцільна круговерть,

Яку на зльоті зупиняє смерть.

Ще гірше, якщо ти життя не бачив,

У кріпаках до сивини кріпачив,

У мареві, у літеральнім сні,

Із сяйвом в недосяжній далині,

Де вільний ти і від життя й від себе,

У злеті вільнім досягаєш неба.

Що є поезія? – Моя життєва проза,

Знеболювального мізерна доза,

Щоб не боліло…та в душі щемить…

Ще мить – злітаю вище, й наче спить…

Ще мить – та біль заснув, а може вмер…

Ще мить – і біль себе самого зжер…

І тиша. Спокій. Час писати знову,

Між серцем та душею ту розмову,

Яку підслухати є сенс лише мені.

У день буремний, у бентежнім сні

Паперу аркуш, ручка під рукою

– Нехай воркочуть, а слова рікою

Зливаються у віршів водоспад,

Спадаючий на виступів каскад,

Та змочують поета спраглу душу…

Ізнов болить! – Та все ж писати мушу,

Щоб не боліло ні мені й нікому,

Не ставлю крапки, знову ставлю кому

Та кидаюсь в обійми водоспаду,

Від болю й спраги зцілити громаду,

Яка вже стогне, молить, кличе – Отче!...

А серце ниє та так жити хоче…

Та не дають печерні троглодити,

За те, що відмовляюсь догодити,

За те, що я насмілився писати

– Мене кусати! Кров із мене ссати!

– Отруїтесь! Бо ви того не їли,

Що їсть народ – ви власноруч труїли.

Що є поезія? – Це ліки для душі.

20.03.1007 року

ЗАКЛИК

– Повстань народе України!

У нашій хаті й правда з нами!

Доволі вже згинати спини

Перед імперськими панами!

Франко, Шевченко, Коцюбинський,

Із нами поряд у загоні.

– Віддай належне українській

Народній самообороні!

За зброю у важкий калібр,

Візьми той дух, що жив у Стусі

– За антикримінальний вибір

У антикримінальнім русі!

Не захистять льохи підпільні,

Ні блиндажі й таємні схрони…

Ми незалежні, та не вільні!

- Ставай до самооборони!

Безгрішна правда

Не зійдуться два береги,

Не в шані прикра звістка.

Якій свекрусі до снаги

Ще й праведна невістка?!

----------

Не думав, не гадав простак,

Що праду хтось осудить!

Та вмився правдою, ще й так,

Що й досі мене нудить!

----------

За те, що подзвонив таки,

У редакційні двері.

За те, що розписав думки,

На білому папері.

----------

Усі страждання, увесь біль,

Душі моєї крила,

Гидотна редакційна міль

Зневагою покрила.

----------

Ця гола правда – срамота!

Кому вона потрібна?

–Якщо вона не золота,

Та навіть і не срібна!...

----------

Бажаєш друк – жени бабло.

Розцінки ще торішні.

Нам зрозуміло, що це зло,

Але ми не безгрішні.

----------

Даруйте! – Думку іншу мав!

Спиніть торгівлю жваву.

Я не за гроші віршував,

Бо прикро за державу!

----------

Нам байдуже – чи це брехня,

Чи твори ці хороші!...

Тягніть, хоч без зубів коня,

Аби бринчали гроші!

----------

Сучасна праведність в ціні!

Волай, хоч «Харе Крішна»…

Але не байдуже мені,

Бо правда є безгрішна!

----------

Безгрішна й праведна мораль,

Бо правда ріже вуха!

Як пасічник нікчема й враль

– Така і медовуха!

Собаці-другові присвячую

Зодіакальний рік Собаки

Пронісся, наче буревій.

Та не пошани, не відзнаки,

Порожній й кошик харчовий...

– Не вий, мій братику, не вий!

----------

Короткий вік, життя собаче...

Вночі собака дворовий,

На грудень виє й небо плаче,

Дощем зі сліз у рік Новий.

– Не вий, мій братику, не вий!.

----------

Забитий паном до нестями,

Не зрадив рід собачий свій.

За вірність, вкинутий до ями,

Чотириногий вартовий.

– Не вий, мій братику, не вий!

----------

Підемо, брат мій, до народу.

Для скривджених ти був правий.

Можливо збережем породу,

Та дух козацький, січовий.

– Не вий, мій братику, не вий!

----------

У нас обох міцні ще зуби,

Та з ланцюгом наш шлях кривий.

Ми вже пройшли вогонь та труби…

На волю брат, поки живий!

– Благаю! Братику, не вий!

Наостанок

Ох, ти доле-суцвіття, суцільна неволе,

На чолі поперечні яри…

Хлопцем вийшов у світ, у розквітчане поле,

Та потрапив в бентежні міри…

------------

Наша доля – букет, різнобарвний віночок,

Різнотрав’я безмежних доріг…

Диво-цвіт й очерет, що зійшлися в таночок,

То для щастя людей оберіг.

------------

Українські пісні не без болю співати,

Юнаком ті троянди зривав…

Україна мені – найрідніша, як мати,

Бо я щастя у болі пізнав.

-------------

Біль моя, Україно, знекровлено вроду,

Розплели твої коси вітри…

Зберемо воєдино, збережемо народу,

Всі пісні та твої кольори.

-------------

Як зберуся до Бога йти у вічний світанок,

Де завмерли навік кольори:

Залиши мені спогади, не жури наостанок,

Смуток серця з очей забери.

--------------

Під вербою плакучою, не журися на спомині,

Рушничок вишиваний візьми,

Змий росою пахучою, очі, відчаєм сповнені –

Не вмиватися ж вічно слізьми!

© Володимир Оболонець, 2012

Персональный сайт автора: Володимир Оболонець. Експресiя