Вторник, 11.08.2020, 15:42
Приветствую Вас Гость

ЧЕГО ЖЕ РАДИ. НОВЫЙ СТАН

Ткаченко Юрий (Перехожий). Іди, Брут 2



Глава 2. Хмель, їжаки і голі сраки (Продовження)


« І от Хомо, ти знову припхався до України, щоб за будь-яку ціну помирити Сомка з Золотаренком. Дивні діла твої Господи, і шляхи Твої – таємниця для ницого розуму мого».

Недовго носила земля характерника Савку Брута. Та перш ніж піти у вирій встиг той дечому навчити неслуха-сина.

- Небезпека, хлопче, баба чемна. Поважна. І перш ніж скрутити тобі шию, обов’язково попередить. – втовкмачував підлітку бувалий в бувальцях чоловік. – Тільки прислухатися треба. До себе. Як відчуєш, що наче хтось тобі пальцем по ребрах тихесенько так провів – знай, вона десь поблизу.

Так було і цього разу.

- Біда, Савичу, - подав нечутний нікому голос чорт. – Засідка попереду. Вгадай, на кого?

- Та знаю вже! – з досадою відповів Хома. – Ще одні вилупки по мою душу. Та як розумно все обставили. Обережно. І хотів би їм очі відвести, а не можу, бо як побачу - вже пізно буде.

Певно Цербер своїм собачим нюхом теж відчув небезпеку, бо гарба раптом полегшала.

- То що, завертаємо голоблі? – поспитався дідько.

- Ні, прориваємося! – відрубав Брут. – Може й не помітять, он люду на шляху скільки.

Невидимий пальчик вдруге провів по його ребрах. І цей лоскіт не залишав жодних надій на відстрочку небажаного рандеву.

Небезпека чатувала поруч, за найближчими осиками, там де людська ріка, круто забирала ліворуч. І саме зараз доїдала куліш, водночас ретельно проціджуючи натовп єдиним здоровим оком курінного отамана Війська Запоріжського Грицька Галябарди – вірного пса кошового Івана Брюховецького. І в нагороду за Брута на цього пса чекала гарна кістка.

- Він вірних людей у Варшаві маю звістку, що Казимір, трясця його матері, «голос Хмеля» на Чорну раду відправив. Притягни мені Брута живим, чуєш! – тиждень тому наказав курінному кошовий.

Небагатослівний Галябарда лише кивнув у відповідь і взявся за звичну справу.

На відміну полтавського пономаря, його п’ята дитина – конопатий Грицько усе життя замість душ, ловила тіла. І робила це з не аби яким хистом. То ж хоч доля ніколи і не зводила докупи Брута і Галябарду, останній ні йоту не сумнівався у вдалому фіналі чергового полювання, цілком покладаючись на своє звірине чуття досвідченого людолова.

А воно підказувало курінному розставити своїх хлопців на всіх кружних шляхах до Ніжина, а самому узявши чотирьох найкращих зарізяк засісти під Дівицею. Галябарда не сперечався і за свою покірливість був винагороджений сповна – татарська гарба з сивим міщухом сама котилася йому до рук.

- У лещата її! – сідаючи на коня наказав Грицько.

Його хлопці миттю кинулися у натовп, непомітно для стороннього ока оточуючи візок. Слідом за ними у людську ріку без поспіху ступив і іноходець Галябарди. Лови почалися!

- Тпрру! Стій! Стій тобі сказано!

Простакуватий на вигляд чоловік у синій свитині здивовано лупав очима то на вайликуватого моцного запорожця, що раптом вхопив за вуздечку його бахматика, то на одноокого отамана, чий кінь несподівано притис гарбу правим боком.

- Хто такий? – гримнув на спантеличеного міщуха Галябарда. – Я питаю хто такий?!

- Семен Приколота, пане! – догідливою скоромовкою відповів той, нарешті оговтавшись від несподіваної появи обвішаних зброєю козарлюг. – З Видубичів. Міщани ми тамтешні, шевською справою годуємося.

- І куди ж ти Приколота прешся з під свого Києва? – кривенько посміхнувся Галябарда.

- Так, до Ніжина, як і всі тутечки, панове козаки…

- Ти бач, до Ніжина! Нового гетьмана обирати! І за кого ж з трьох глотку дерти станеш: за Сомка, Золотаренка, чи може за Брюховецького?

- За Брюховецького, теє-то як його, Івана… - похапцем запевнив сивий.

«Ой і добре ти дурня клеїш! – подумки завважив Грицько. – Та нічого, зараз все закінчиться»

- Бач хлопці, який праведний і вірний здибався. Такого треба берегти як зіницю ока! Вірно, хлопці?!

Хлопці напружено заржали.

- От тільки не доїдеш ти до Ніжина. Поглянь на колесо!

Удаваний міщух переклонився, що глянути на ступицю гарби. Галябарда стиснув пірнача. Стиснув, щоб вдарити. Блискавично і майже непомітно для натовпу, що з обох боків омивав раптовий риф. Вдарити без замаху, трохи нижче шиї. Після такого частування здобич принаймні на годину до тями не прийде… Та не судилося! Краєм ока він ще встиг помітити сіру тінь, що підступно стрибнула просто з-за гарби, з подивом побачив роззявлену пащу, та ні ухилитися від нападу, ні хоча б закритися ліктем не було часу. Собачі ікла вгризлися у плече, змітаючи людолова з сідла.

- Беріть його! – скрикнув курінний, валячись у гіркуватий дорожній пил, щоб тієї ж миті рвучко скочити на ноги. – В пута бері…

І остовпів мов Лотова жона, відчуваючи, як волосся на голові стає дибки.

Ні гарби, ні його хлопців, ні дороги, чия курява ще скрипіла на зубах – нічого цього просто не існувало. Усе поглинула біла пустеля: без заходу і сходу, без землі та неба. І посеред неї, просто над Галябардою височів чубатий чорний бахмат. Шкура велетенського коня грала зблисками розтопленої смоли, грива зміїлася тисяча отруйних гадюк, з ніздрів валив сірчаний дим, а очі горіли вогнем ще небачених пожеж. А на товстій короткій шиї бовталося намисто з відтятих людських голів, серед яких прислужник Брюховецького одразу побачив власну. І вона підморгнула йому єдиним здоровим оком…

Як сказали б у Варшаві, «не минуло і пачежа»… а тут серед ніжинського шляху, ніхто з випадкових свідків сутички не встиг би й «Отче Наш» побубоніти, як лиха п’ятірка козарлюг, виймаючи душу пронизливим завивом, вхопившись за животи, кинулася до лісу. Першим біг грізний Галябарда.

Навздогін йому летів зловтішний регіт натовпу.

- Гони, гони, не зупиняйся бісів сину!

- Побігли мабуть їжаків голими сраками лякати!

- Так вам і треба іроди! Зовсім совість втратили злидні!

Та Грицько і його запорожці не чули нічого, крім пекельного сміху чорного коня, що лунав у їхніх головах і гнав, і гнав все глибше в непролазні хащі чернігівських лісів.

- Оце так навіяв! – Хома від побачено ледь сам прийшов до тями, - Де ж такому вашого брата вчать?!!

- В Сорбонні Савичу, таких заклять не знайдеш! – думкою на думку відповів дідько. – Дякувати не варто. Я ж не з любові до тебе це роблю. Так що перед Богом ти чистий. А от Цербер твій – хват.

- В Дівиці йому віддячу. От тільки викрили нас. Зараз прочухаються і навздогін кинуться.

- Це навряд чи, – бахматик лінивим помахом хвоста збив з крупа надокучливого ґедзя. – У лісі за них Блуд візьметься. Я йому вже звістку послав. Трохи поводить цих зайд манівцями, та й моїм мавкам розвага буде. Доби три точно виграємо.

- Не вони, так хтось з цих проїжджих про пригоду під Дівицею Брюховецькому у вухо нашепче.

Коник заперечливо мотнув головою.

- Знов помиляєшся філософе. Он, поглянь уперед!

Попереду йшла завзята бійка. Як зрозумів Хома, купка волоцюг вдало поцупила якийсь згорток з полковничого ридвану. І саме зараз, прикриваючи один одного, з прокльонами відступала до придорожніх кущів під ударами нагайок розлючених прислужників значного козака. Здобич саме перекочувала до рук рябого чоловічка у перелатаній свитині. Той притис її до грудей і прожогом кинувся до лісу. Та біля рятівних кущів раптом зарився обличчям в траву. Зі спіни волоцюги сторчало руків’я ножа. Люд довкола в один голос зойкнув. Старший над хлопцями з полковничого почту носком чобота підважив розпластане тіло, дістав згортка і ще раз нахилився над трупом щоб витягти ножа.

- Не треба Микола! – веліли йому з ридвану. – Залиш йому на добру пам’ять!

По спині невдахи повільно розповзалося бура пляма.

- Ось про це, Бруте, і будуть говорити. А про нас з тобою і не згадають, - підвів риску біс.

- Невже твоя робота? – мимоволі здригнувся Хома.

- Ой Хомо, Хомо! Навіщо це мені? Хіба не знаєш – там де в одного чоловіка, як то кажуть, і вода з рибою, а у іншого і борщ пісний – чорт фігура зайва. Самі один одного зжеруть, ще й кістки пооблизують. Поїхали вже, й так забарилися.

- Доречи, - раптом згадав «голос Хмеля». – Ти до мене то на ім’я, то по батькові, а мені до тебе як звертатися.

- Як цілком справедливо сказано у Євангеліі, ім’я мені - ЛЕГІОН.



Форма входа
Поиск
Социальные сети
С Новым годом!
А. Сигида "Домой"
Вячеслав Пасенюк
Юлия Броварная
Мини-чат
300
ЛенКа Воробей
Владимир Оболонец
Новости сайта
[26.05.2013]
С днём рождения, Вячеслав Васильевич! (0)
[22.05.2013]
С днём рождения, Оля! (1)
[27.04.2013]
С днём рождения, Аня! (0)
[25.04.2013]
С днём рождения, Людмила! (0)
[24.02.2013]
С Днём рождения, Саша! (1)
[23.02.2013]
С праздником, мужики! (1)
[31.12.2012]
С Новым годом, друзья! (0)
[22.12.2012]
Головний поетичний конкурс Вінниці виграла "дюймовочка" з Донецька (0)
[11.11.2012]
С Днём рождения, Борис Павлович! (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Запись на автоответчик (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Пограничное (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Между строк (3)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Сказка на ночь (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Ещё чуть-чуть (2)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Tonadilla для (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Расклад (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Чувство воздуха (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Два билета на (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Ты не думай (1)
[10.09.2012]
ЛенКа Воробей. Апельсиновое мыло (1)
Борис Жаров
Игорь Жданов стихи
Календарь
«  Август 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Борис Чичибабин
Поёт Юрий Нечаев
Новый СТАН
Влад Клён Одиночество клён Поэт Александр Сигида Атамановка Сигида Александр книга земли Вячеслав Пасенюк Гонтарева Людмила Сигида Алекандр Людмила Гонтарева Пасенюк Вячеслав Анатолий Грибанов Марк Некрасовский Сергей Бледнов Геннадий Сусуев Чёрный Сергей Сонет бессонница без женщины проза Дикое Поле Лирика Александр Рак Грибанов Анатолий симферополь Рак Александр молния украина Аня Грувер ненька стансы эссе повесть миниатюры пустота кубометр осень Грувер Аня август поэма весна аутопортрет Бледнов Сергей за миг до вечности Сусуев Геннадий Блажэнный Вадим Сергей Синоптик Чичибабин Борис Синоптик Сергей письмо вечер сны Столицын Николай Хубетов Александр лето Жданов Игорь Бильченко Евгения Смирнова Анастасия Ткаченко Юрий Стихи Начало зима дождь птицелов Некрасовский Марк время баллада полночь Слово Матвеева Марина Возвращение Город Дорофеев Виталий любовь занимательные ретроспекции занимательная эсхатология тяжёлое дыхание на два голоса паломник речи Колыбельная эсхатология бог Сашка вечность алиса Господь Гирлянова Ирина июль брут Перехожий Слава Винница Леонид Борозенцев Лирики+ сетевая поэзия Лирики Transcendenta Борозенцев Леонид Баранова Евгения Позднякова Альбина
Николай Столицын
Николай Столицын
Архив записей
Веня Д'ркин
Веня Д'ркин
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Поёт Стас Баченко
    Каталог сайтов
    WOlist.ru - каталог сайтов Рунета
    Ресурсы коллег
    Кнопки
    Наши ресурсы
    Видеоканал 2
    Наши ресурсы
    Статистика
    Наши ресурсы
    Счётчик Mail.ru
    Время жизни сайта
    Счётчик от Яндекса
    Яндекс.Метрика
    Пользователи
  • tpavlova-v
  • dinicamet1981
  • aluk24
  • saratoff
  • BOPOH
  • picupsuk
  • prezident
  • 10fru
  • Chuangzhi
  • Doma
  • Волчица
  • zora40
  • egor-kulikov185
  • Tatka
  • yakolumb99
  • Версенев
  • Surnenko
  • tuncelov
  • Gribmund
  • slovoblyd
  • janegolubenko
  • Тунцелов
  • Jen
  • Master
  • leon
  • girlyanova
  • JazzCat
  • Stolitsin
  • Бронт
  • Alhub
  • VROOOM
  • Gontareva
  • lasic
  • Batika2
  • chornysv1
  • © Чего же ради
    Copyright MyCorp © 2020 |