Їду,
але...
Їду,
але залишаюсь. Май на увазі
Вранці, коли розливаєш
по чашках чай,
В
десять, коли розстеляєш ліжка, в Празі,
Де
шоколадом запахнуть руки,
Де
зайві зірочки на широких твоїх плечах
-
На
плечах, з яких 33 види Фудзі бачити краще,
Ніж
з будь-якої точки земного саду каміння...
Та
що там Фудзі, - вінницьку башту,
своїх
ненароджених дітлахів...
Зір
повертається дивним чином, наразі
Вікна
відчинені..Всесвіт на дроті...
Щось
там виходить із берегів,
Щось
розбивається вщент, сохне в роті,
переповняється
змістом
І
– обертаюсь, хоча зарікалась...
потяг
за містом вже,
Я
залишаюсь. Так, залишаюсь, неначебто
їду,
Ніби
ще трохи і з’їдемо з глузду,
з
рейок
і
з рідних домівок
і
згідно
Божого розкладу
я
повернуся...
| 
