*
* *
Ноги,
можливо, підуть, але я залишусь і тоді
Там,
де здіймається дим понад садом і домом,
Де
не важливо якщо ти помреш невідомим
Там,
де повітря – узвар на ранеті й воді.
Де
по дорозі ідуть мовчазні корови,
Тонуть
в тумані, а потім рятуються звідти.
Віти,
важке ніби груди жіночії, літо
В
яблука зібране, гублять в тенетах трави.
Яблука
гупають, діти привозять дітей
То
до сусіда, а то до спустілої хати.
Добре,
що майже не треба чекати вістей,
Добре
й не буде уже до дощів пелехатих
Ані
хазяїв на хуторі, ані гостей.
Тільки
старі і собаки, а ще вайлуватий
Дурник
тутешній і я – ніби цар над царями -
Сам
собі буду писати, палити, встеляти
Постіль
пустішу від вітхозавітних пустель.
Може
і ти приїжджай, коли щось до нестями,
може
й не слухай мене, що любов – то пусте…
| 
