Одне
Вперта
хата пуста
не
відпускає… не …
…Нас
двоє тепер та
нас
все одно – одне.
Пустка, пустеля,
пус
ковий
механізм ТТ.
Кажеш: «кохаю та
ти
не зважай на те.
Не
заважай, вважай
заприсягнувсь тобі:
скільки не від’їжджай,
–
будемо далебі…
Будьмо, моє золоте,
вип’ємо міста Че;
і
ліхтарів, і аптек
вистачить ніби ще».
Тіні
і голоси
із
особистих тек
зважують терези
спільних бібліотек.
Говори, не мовчи, –
буде
жбурляти луна
для
пінг-понгу м’ячі –
відзвуки наших
зізнань
доки
на правій щоці
пальцями пишеш:
«моя»
(мов
ієрогліф «янь»)
і
на підставленій, цій,
легко
тавруєш: «твій»
(як
ієрогліф «інь»).
2011
|
