Синоптик
Тоді
ще не знала, що безнадійно хвора,
Думала: ті, випадкові,
очі, - те-що-мені-потрібно.
Дивачкою ходила
долонями вгору
І
на безриб’я приносила рибу. Дрібно
Мислила. Осінь
приводить в норму.
Проти
інфекції засіб надійний - побут.
Коли
цілий день ти намагаєшся щось та зробити,
Приходиш додому а
там від порогу: «та-ти-та-та-ти-та...
...Не
так-не доречно-не вчасно-недобре-негарно».
Мовчки на п’ятах
зробивши півколо, на ганок
Виходиш і знову до
пізньої ночі чи раннього ранку
Блукаєш - шукаєш
якісь фантастичні важелі
Потреби з можливостями
врівноважити,
Щоб
бути запобіжником когнітивного дисонансу
Для
тих, кого ніби-то любиш. Ніби-то. Все –
несправжнє:
Почуття, мрії,
сльози, руки і ноги.
Ти
– тільки робот, механічна лялька,
В
якої програма: «видобуток грошей-грошей»,
Яких
завше маломаломаломаломало.
Ловиш
себе на співчутті чоловікам,
В
яких за спиною матуся-дружина-діти,
Особливо якщо це –
дівчатка,
Особливо якщо
підлітки, акселератки (Боже!)
Безжалісні й
напівсталеві, непохитні в своєму бажанні
Їсти-коштовновдягатись-відпочивати-навчатися
в універі...
Так
усвідомлюєш сутність. Ти навіть не
робот-жінка,
А
так...андрогин. З майбуттям, як і в кожного
брухту:
Вийде
термін – спишуть на звалище чи на горищі
забудуть.
Там
будеш згадувать свій несподіваний
вірус-літо
І
як це просто і збудливо - справжня людина,
І
що таке «боляче», що таке «подих його
на скроні»,
Що
таке «кров-любов» як банальна рима...
Вересень, ніби
дятел, довбе дощями по шибках.
І
сам собі – синоптик долі. Хочеться
швидко-швидко
(Тільки почув оте
«та-ти-та-ти-та» (дивитись вище)
Бігти
не обертаючись... навіть напевне знаючи,
Що
немає куди і до кого...
Немає..куди...і..до..кого...
Просто бігти...
Просто бігти і
дихати...
Доки
не сяде енерджайзер в клітині ребер.
| 
