Маніфест
Нової
Гельсінської української ініціативи
«Поети проти Януковича»
Не ми обираємо життя, а життя вибирає
нас, перетираючи, переслідуючи свої, не
завжди зрозумілі нам, цiлi.
Воно завжди тримає свого обранця в
ситуації вибору без вибору. Як приклад,
можна навести життя людей у зонах великих
металургійних та хімічних комбінатів,
де, навіть якості повітря, води, харчів,
неможливо обрати кращої. Процеси, що
відбуваються в державі, не залишають і
не можуть залишати нас, діячів культури,
осторонь. Ми не говоримо, бо не маємо
права говорити від імені усіх громадян
країни, це питання особистої мужності,
відповідальності та громадянської
принциповості кожного, бо долучатися
до боротьби з державною машиною, з
існуючим режимом, небезпечно. Це показали
і процеси над Юлією Тимошенко та Юрієм
Луценко, це і покарання протестуючих
проти тих чи інших неконституційних
дій нинішньої влади. Сама ж розправа
влади над опозицією давно вийшла за
рамки правового поля, навіть не в площину
політичного протиборства, а на простори
самодержавного свавілля. Стало звичним,
що, чим ближче до виборів, тим тугіше
будуть затягуватися гайки державного
репресивного апарату, бо партії регіонів
та їх поплічникам, яких сміливо можна
називати колабораціоністами, будь-якими
шляхами треба залишитися при владі. У
них також немає іншого вибору – вони
втратять все. І бігти їм нікуди, бо
світова спільнота, неквапливо, але
починає визнавати злочинність даного
режиму та перестає співпрацювати з
таким партнером .
Зараз ми говоримо тільки від свого
імені, від імені майстрів життєдайного
слова, від поетів, які все таки вирішили
об’єднатися, попри мовні розбіжності,
скувати слово й діло у єдиний кулак та
виступити спільно у авангарді народного
спротиву. Ми вважаємо:
– прихід до
влади партії регіонів зі своїм ставлеником
Януковичем В.Ф. можна розглядати двояко:
з точки зору історичного процесу та з
точки зору власне людського життя. В
історичній перспективі, можливо, це –
благо, бо, навчені лихом, наступні
покоління не допустять самого існування
такої партії, прихід до влади якої
підриває саме існування державності в
Україні. Вони приватизували та паралізували
не тільки залишки державної власності,
а й самі державні інституції: судову
систему, прокуратуру, МВС, СБУ, національний
банк, податкові та фінансові структури,
підірвали моральні та культурні устої
нації, не приховуючи намірів знищення
народної
самосвідомості і, складається таке
враження, що і зведення до мінімуму
самого
непрацюючого
прошарку населення
— пенсіонерів, які є тягарем державної
плутократичної
системи;
- з точки зору людського життя,
кожного людського життя - це зло, зло на
рівні феодальної держави по відношенню
до свого закріпаченого населення.
Будь-який робітник завжди приносить
більше користі, ніж політик, бо він
створює матеріальні блага, а політик
тільки споживає, а в нашій країні споживає
занадто багато. Одна гривня тридцять
копійок на хворого в країні - це не
медицина, це геноцид, притому що в
Феофанії на одного хворого припадає
300 000 гривень. Середня пенсія в країні -
дев'ятсот гривень на місяць, це тридцять
гривень на добу - це геноцид. Заводи
Ахметова продають метал за світовими
цінами, а сталевари та шахтарі заробляють
у 15-25 разів менше, ніж їх товариші у
Європі - це геноцид. Даних прикладів
довжелезна мотузка, на якій можна лише
вкоротити життя, але ніколи не сплести
Оберега. Ми існуємо у середовищі
сконструйованому найманими владою
політологами, це після напишуть історики
мартиролог правління Януковича,
приєднавши роки економічного свавілля,
засилля регіоналів на сході Україні,
де, крім Донецька, зруйноване все,
нищиться все, що не приносить щохвилинний
прибуток не народові, не країні.
–
народ сходу України вже розкаявся у
необачному виборі, відповідно й
постраждав значно більше населення
інших областей. Безвихідь пробачає
помилку, тим паче, при всебічному шаленому
інформаційному пресингу. А можновладці
вже бояться своїх виборців, підкуплених
оманливими обіцянками покращення життя.
Частина населення полишає країну у
розпачі, без крихти надії, без віри у
команду, яка називає себе «командою
професіоналів».
Є
чудові приклади європейських країн, у
яких при не менших труднощах перехідних
періодів та криз, населення живе
повноцінно, а не виживає. Прикладами
тому є Чехія, де не так давно керував
країною Вацлав Гавел — чудовий чеський
поет, літератор та публіцист, Німеччина,
де недавно обраний новим президентом
Йоахім Гаук – лютеранський пастор та
правозахисник. Там не обирають президентами
ані слюсарів, ні поварів, ні газозварювальників
ані танцівниць нічного кабаре, бо останні
навіть не уявляють, що робити з державою.
Ми не бажаємо миритися з існуючим
порядком речей та створюємо групу Нова
Гельсінська українська ініціатива
«Поети проти Януковича».
Першими
нашими акціями є випуск книги «Непристойний
колір або Ми протестуємо», яку ми
підготували на двох мовах - українською
та російською, щоб народ України не мав
навіть сумніву, що він - єдиний народ,
незалежно від мови, якою він говорить,
незалежно від області, в якій він
проживає. Нам ні в якому разі не можна
знову дати зіштовхнути себе лобами, бо
кримінальна олігархія знову нас
переможе.
Ми організуємо в соціальних
мережах протестні сторінки «Ідіть» і
«Я голосую за тих, хто проголосує за
імпічмент президента Януковича» з
вільним волевиявленням усіх бажаючих.
Про подальші акції групи будемо
повідомляти на всіх своїх сторінках, а
їх вже чимало в Інтернеті.
Ми не
закликаємо усіх літераторів України
приєднатися до даного Маніфесту, так,
як, повторюся, це справа кожного, це
питання особистої мужності, особистої
відповідальності та особистої
громадянської принциповості. Адже можна
протестувати і ще проти
чогось, що
менш небезпечно і більш вигідніше.
Більченко
Євгенія, поетеса (Київ), Оболонец
Володимир, поет (Київ), Пасенюк Вячеслав,
поет (Нью Йорк на Кривому Торці), Сігіда
Олександр, поет (Атамановка), Старун
Василь, поет (Біловодськ), Чорний Сергій,
поет (Луганськ).
25
березня 2012 року
Манифест
Новой
Хельсинкской украинской инициативы
«Поэты
против Януковича»
Не
мы выбираем жизнь, а жизнь выбирает нас,
перетирая, преследуя свои, не всегда
понятные нам, цели. Она всегда держит
своего избранника в ситуации выбора
без выбора. Как пример, можно привести
жизнь людей в зонах крупных металлургических
и химических комбинатов, где даже
качество воздуха, воды, продовольствия,
невозможно выбрать лучше. Процессы,
происходящие в государстве, не оставляют
и не могут оставлять нас, деятелей
культуры, в стороне. Мы не говорим от
имени всех деятелей, потому что не имеем
права говорить от имени всей культуры,
это вопрос личного мужества, ответственности
и гражданской принципиальности каждого,
потому что участвовать в борьбе с
государственной машиной, с существующим
режимом, опасно. Это показали и процессы
над Юлией Тимошенко и Юрием Луценко,
это и наказание протестующих против
тех или иных неконституционных действий
нынешней власти. Сама расправа власти
над оппозицией давно вышла за рамки
правового поля, даже не в плоскость
политического противостояния, а на
просторы самодержавного произвола.
Стало привычным, что, чем ближе к выборам,
тем туже будут затягиваться гайки
государственного репрессивного аппарата,
потому что партии регионов и их пособникам,
которых смело можно называть
коллаборационистами, любыми путями
нужно остаться при власти. У них также
нет другого выбора - они потеряют все.
И бежать им некуда, потому что мировое
сообщество, неторопливо, но начинает
признавать преступность данного режима
и перестает сотрудничать с таким
партнером. Сейчас мы говорим только от
своего имени, от имени мастеров слова,
от имени поэтов, которые все же решили
объединиться, несмотря на языковые
различия, сковать слово и дело в единое
и выступить совместно в авангарде
народного сопротивления. Мы считаем:
- приход к власти Партии регионов во
главе со своим ставленником Януковичем
В.Ф. можно рассматривать двояко: с точки
зрения исторического процесса и с точки
зрения собственно человеческой жизни.
В исторической перспективе, возможно,
это - благо, потому что обученные
бедствием, последующие поколения не
допустят самого существования такой
партии, приход к власти которой подрывает
само существование государственности
в Украине. Они приватизировали и
парализовали не только остатки
государственной собственности, но и
сами государственные институты: судебную
систему, прокуратуру, МВД, СБУ, национальный
банк, налоговые и финансовые структуры,
подорвали нравственные и культурные
устои нации, не скрывая намерений
уничтожения народного самосознания и
складывается
такое впечатление, что и сведение до
минимума самой неработающей прослойки
населения — пенсионеров, которые
являются обузой государственной
плутократической системы;
- с точки
зрения человеческой жизни, каждой
человеческой жизни - это зло, зло на
уровне феодального государства по
отношению к своему крепостному населению.
Любой работник всегда приносит больше
пользы, чем политик, поскольку он создает
материальные блага, а политик только
потребляет, а в нашей стране потребляет
слишком много. Одна гривня тридцать
копеек на больного в стране - это не
медицина, это геноцид, притом, что в
Феофании на одного больного приходится
300 000 гривен. Средняя пенсия в стране -
девятьсот гривен в месяц, это тридцать
гривен в сутки - это геноцид. Заводы
Ахметова продают металл по мировым
ценам, а сталевары и шахтеры зарабатывают
в 15-25 раз меньше, чем их товарищи в Европе
- это геноцид. Данных примеров длинная
веревка, на которой можно только укоротить
жизнь, но никогда не сплести Оберега.
Мы существуем в среде, сконструированной
наемными властью политологами, это
после напишут историки мартиролог
правления Януковича, присоединив годы
экономического произвола, засилье
регионалов на востоке Украины, где,
кроме Донецка, разрушено все, уничтожается
все, что не приносит поминутной прибыли,
отнюдь, не народу, и ни в коем случае —
нашей стране;
- народ востока Украины
уже раскаялся в опрометчивом выборе,
соответственно и пострадал значительно
больше населения других областей. Народ
имеет право на ошибку, тем более, при
всестороннем безумном информационном
прессинге. А чиновники уже боятся своих
избирателей, подкупленных ложными
обещаниями улучшения жизни. Часть
населения покидает страну в отчаянии,
без крохи надежды, без веры в команду,
которая называет себя «командой
профессионалов».
Есть замечательные
примеры европейских стран, в которых,
при не меньших трудностях переходных
периодов и кризисов, население живет
полноценно, а не выживает. Примерами
тому являются Чехия, где не так давно
руководил страной Вацлав Гавел -
замечательный чешский поэт, литератор
и публицист, Германия, где недавно избран
новым президентом Йоахим Гаук - лютеранский
пастор и правозащитник. Там не выбирают
президентами ни слесарей, ни поваров,
ни газосварщиков, ни танцовщиц ночного
кабаре, ибо эти даже не представляют,
что делать с государством. Там не
приобщают к власти клейменых тюрьмой
уголовников.
Мы не желаем мириться
с существующим порядком вещей и создаем
группу Новая Хельсинский украинская
инициатива «Поэты против Януковича».
Первыми нашими акциями является
выпуск книги «Неприличный цвет или Мы
протестуем», которую мы подготовили на
двух языках - украинском и русском, чтобы
у народа Украины не было даже сомнения,
что он - единственный народ, независимо
от языка, которым он говорит, независимо
от области, в которой он проживает. Нам
ни в коем случае нельзя снова дать
столкнуть себя лбами, потому что уголовная
олигархия победит снова.
Мы организуем
в социальных сетях протестные страницы
«Идите» и «Я голосую за тех, кто проголосует
за импичмент президента Януковича» со
свободным волеизъявлением всех желающих.
О дальнейших акции группы будем сообщать
на всех своих страницах, а их уже немало
в Интернете.
Мы не призываем всех
литераторов Украины присоединиться к
данному Манифесту, так как, повторюсь,
это дело каждого, это вопрос личного
мужества, личной ответственности и
личной гражданской принципиальности.
Можно, ведь, протестовать и ещё против
чего-нибудь, что менее опасно и более
выгодно.
Бильченко
Евгения, поэтесса (Киев), Оболонец
Владимир, поэт (Киев), Пасенюк Вячеслав,
поэт (Нью Йорк на Кривом Торце), Сигида
Алекандр, поэт (Атамановка), Старун
Василь, поэт (Беловодск), Чёрный Сергей,
поэт (Луганск)
25
марта 2012 года
|
