Діти-драже
Тільки
діти-драже, тільки діти в солодкій
глазурі,
Тільки
діви, що вже погубили всі цноти на зло.
Ти
стрибнеш з Мірабо і опинишся в річці
Міссурі
Або
знов остогидлим рабом, що на денці
долонь.
Тільки
діти межею біжать поза мури дитинця,
Коли
діви читають в листівках надряпане
«лов».
Ти
виходиш на лови і шарпаєш власне
дитинство,
Ти
у слухавку теплу їй кажеш солодке «ало».
І
холодне, і годне лишень перекластись
на сурдо-,
Тільки
діви читають із себе невилиту кров.
І
тілам ніде дітись з невдалої п’єса
абсурду.
Застилаєш
ліжка, на подушці – лелече перо,
У
цукровій, безкровній, далекій лелечій
подушці.
Ваші
ліній доль залікують цей перелом?
Чи
у плоті леліяли плаття маленькі душі?
Чи
льодяник у роті маліє? Чи під крилом
Літака
ачи птаха, метелика? Може, сурми
Переплачуть
сто рік, дев’ять місяців пройдуть дном?
Тільки
діти-драже, ці поважні дражливі судді,
Кажуть
дівам «уже». Ти виходиш у світ вікном.
15.09.08
Источник: http://chegozeradi.ucoz.ru/index/pozdnjakova_albina_skhodi_bez_skhodiv/0-95 |