Ранки
Нам
залишилось декілька шибениць, шиб.
Нам
залишились вийти, розбитись, відтятись.
Кожен
ранок стріляє, але таки хибить,
Кожен
живчик, як куля знаменного тата
Застрягає
у ґумі. В цераті – цитата.
Кожен
ранок навиліт, навиворіт – страта.
І
не можна розбити у друзки цю шибку,
Хіба
тільки стояти, вдивлятись, чекати,
Доки
встрелить сльоза ачи посмішки дибки
Постають
на помості злиденного ката.
Хай
би вмів хоч карати... Дивись, вже десята.
Кожен
ранок – новий, як не вий, час зникати.
Хоч
несила й піти, одягнути цю шубу
На
оголене тіло, й поснулі солдати
Постуляли
напухлі од пестощів губи.
Нам
уже треба вбратись, нам нічого брати
За
розчахнуті брами. Тут часом тхне браком
Тої
браги, що ранок встиг в себе ввібрати.
Нам
колись тут дадуть почерствілого хліба
Чашку
кави за ніч, котру несено в кантор.
Нас
колись делікатно спитають: а ви би
Залишились
із ним і під музику кантрі
Серце,
мов діамант хоч на кілька каратів,
Віддали
б не як рану, а радо, як брату?
04.07.08
Источник: http://chegozeradi.ucoz.ru/index/pozdnjakova_albina_skhodi_bez_skhodiv/0-95 |