Їду, але...

Їду, але залишаюсь. Май на увазі

Вранці, коли розливаєш по чашках чай,

В десять, коли розстеляєш ліжка, в Празі,

Де шоколадом запахнуть руки,

Де зайві зірочки на широких твоїх плечах -

На плечах, з яких 33 види Фудзі бачити краще,

Ніж з будь-якої точки земного саду каміння...

Та що там Фудзі, - вінницьку башту,

своїх ненароджених дітлахів...

Зір повертається дивним чином, наразі

Вікна відчинені..Всесвіт на дроті...

Щось там виходить із берегів,

Щось розбивається вщент, сохне в роті,

переповняється змістом

І – обертаюсь, хоча зарікалась...

потяг за містом вже,

Я залишаюсь. Так, залишаюсь, неначебто їду,

Ніби ще трохи і з’їдемо з глузду,

з рейок

і з рідних домівок

і згідно

Божого розкладу

я повернуся...