Заримованих слів непомітні, стрімкі круговерті, Я поволі і сам наче рима до тебе стаю. Я тобі відішлю цю віршовану душу в конверті, Я тобі відішлю…І чекатиму довго твою.
Я стиратиму час, рахуватиму подихи й кроки, Фарбуватиму сни і засію теплом небосхил. Я писатиму нас, як писали послання пророки І читатиму потім, з століть витираючи пил.
Запалають рядки і в багатті із слів полум’яних, Мерехтінням ледь видним знайомі засяють вірші. Я помічу його, серед вогнища танців багряних,– Цей віршовано-ніжний забутий шматочок душі.