Вільні
Знаєш
же, в нас не від цього бувають діти,
Знаєш
відмінність, читаючи: мати й матриця.
Гроші
на вітер кидаєш, слова – на вітер,
Час
витікає в трубу. І тобі це мариться:
Ніби
розділені (надвоє поділити
Кожну
сльозу і посмішку) ці любові.
На
тобі – хочеш мене? Половина літру
Ллється
з моєї у твою чарчину, бо
Треба
текти, треба йти кудить, десь подітись.
Знаєш
– мине і не лишиться, най ’му трясця.
Знаєш
мене – наче сміх заливає бітум,
З
місця не рушиш і не затопчеш рясту.
Ніби
й прості, ніби й були одноклітинні,
Ми
на амеби скидалися й наче бомби.
Ти
ж розумієш, що тісно в одній квартирі,
В
місті одному, у світі... ну, що поробиш.
Знаєш:
незле по губах Ти читаєш біди.
В
нас не від цього з Тобою одні хвороби.
Нам
до кінця так ніколи й не дотремтітись,
Так
нам ніколи і не скоротити дробу,
Не
скоротати віку, не збути віддаль.
Знаєш
же, ми не від цього буваєм вільні.
|